Для одержання твердих
зносостійких покрить нітриду титану Гі N на сталі чергували його осадження
з газової фази з електронік» -променевим
нагріванням. Для створення такого багатошаро-і« по покриття, як виявилося,
достатньо було нагріти електронним і іроменем деталь усього до 400...500
°С, тобто оплавлення поверхні иияііилося
непотрібним.
Штампову сталь БЗ (аналог —
12ХМФ) піддавали електронно променевому легуванню готовими
зміцнювальними фазами ЛІ,О,, 8іС, \УС, ТіС, ТіВ2, внаслідок
чого твердість зростала до N50.„900 //Кі підвищувалася зносостійкість. При
легуванні ТіС і її В, у поверхневих шарах фіксуються первинні карбіди та
частково зберігається ТіВг Легування карбідом вольфраму
\УС потребує підвищеної температури нагрівання. При цьому в поверхневому
шарі зберігається підвищена кількість залишкового аустеніту.
У Китаї поверхневі шари сталі
18-4-1 (аналог — сталь Р18) при розплавленні насичувалися твердим сплавом
типу ТК (карбіди \№С, ТіС, зв'язані кобальтом). Зносостійкість при
статичних навантаженнях підвищувалася в 3,1 разу. При динамічних
навантаженнях зносостійкість дещо знижувалася, але наступна термічна
ооробка її знову підвищує.
Титанові сплави ВТЗ-1 і ВТ20
піддавали електронно-проме-певому легуванню хромом із заздалегідь
нанесених гальванічних покрить. Слід зазначити, що дифузійні процеси при
використанні їдких покрить інтенсифікуються. В поверхневому шарі, крім
твердого розчину хрому в титані, утворюється ще й хромід титану
ТіСг2, нкий забезпечує твердість і зносостійкість обробленої
поверхні.
Електронно-променеве нагрівання
з успіхом використовується для одержання тонких аморфних шарів на поверхні
масивних виробів. Як відомо, критична швидкість охолодження
аморфізації є іановить близько ]05...106
0С/с. Звичайними методами настільки пніидке охолодження
здійснити дуже важко. При електронно-про-мснеиій же обробці, як показано в
розділі І, охолодження з такими та більш високими швидкостями
здійснюється самодовільно. Іавдяки цьому електронно-променева аморфізація
тонкого поверхневого шару виробу відкриває широкі
можливості.
Слід також мати на увазі, що
традиційними методами в аморфному стані можна одержати лише сплави
певних систем (бор — вуглець, ніобій - нікель, залізо — титан, залізо -
бор, залізо - фосфор - вуглець, залізо — хром — фосфор — вуглецьта
деяких інших), їдкі сплави становлять головним чином суто науковий
інтерес, а іч практичне застосування вкрай обмежене.
